У Палаті представників США з восьми спроб так і не змогли обрати спікера, все через розбіжності всередині Республіканської партії.
Республіканська партія на останніх виборах до Конгресу США придбала більшість у нижньому палаті американського парламенту – Палаті представників, але поки що все ніяк цією більшістю не може скористатися. Все через те, що республіканці не можуть провести свого представника до крісла спікера.
Щоб бути обраним спікером, кандидату необхідно набрати більшість, яка становить 218 голосів. Республіканці Палати представників мають 222 місця у новому Конгресі, але не всі готові одностайно голосувати за республіканського лідера Кевіна Маккарті. Провалено вже 8 голосувань поспіль.
Найважливіша посада
Спікер Палати представників – третя за ієрархією у вертикалі влади США посада. Крім того, він відіграє важливу роль у формуванні порядку денного палати, зокрема, стверджує фінансову допомогу, що важливо і для України. Раніше спікером Палати була лідерка демократів Ненсі Пелосі.
Кевін Маккарті не зміг заручитися достатньою кількістю голосів для того, щоб його обрали спікером, що стало першим з 1923 року нагодою, коли на одну з найвищих посад в американській владній ієрархії кандидата не було призначено з першої спроби.
57-річний республіканець, який обирався до Конгресу з 2007 року, постійно недотягує 12-15 голосів, хоча вони у республіканців є. Кевін Маккарті раніше стверджував, що виступає за продовження підтримки України у її повномасштабній війні з Росією, але не погоджується виписувати, за його словами, “безлімітний чек”. Республіканці також раніше виступали за встановлення механізмів пильнішого нагляду за допомогою Києва – це не означає її зменшення, але процедурно може її сповільнити.
Бунт правих
Голоси у Маккарті забирає вкрай праве трампістське крило Республіканської партії в Конгресі, яке налічує до 20 осіб.
Ще в грудні, коли стало зрозуміло, що Республіканська партія матиме незначну перевагу в Палаті представників США (222 проти 213 у демократів), праві республіканці-трампісти, представлені насамперед неформальним угрупуванням Кокус свободи, почали тиснути на Маккарті, щоб він пішов на численні процедурні поступки.
Хоча Кокус свободи і не є численною групою (налічує трохи більше 40 республіканців у нижній палаті Конгресу), за невеликої переваги партії Маккарті був змушений домовлятися з ними для того, щоб заручитися достатньою підтримкою під час голосування за його кандидатуру.
Зрештою, він погодився на низку вимог – зокрема право ставити на голосування питання про зняття спікера з посади, якщо мінімум п’ять членів Палати представників висловлять незадоволення його роботою (що фактично зробить посаду Маккарті залежною від трампістів), а також призначення трампістів на деякі ключові посади у комітетах Палати. Але й цього, як виявилося, було замало, щоб Маккарті заручився достатньою кількістю голосів.
Наразі Палата представників формально продовжує перебувати без спікера. Вже навіть сам Трамп закликав голосувати за Маккарті, але результату це поки що не дало.
Що буде далі
Проблема для самого Маккарті полягає в тому, що будь-які подальші поступки трампістам, зрештою, послаблять його вплив. Це також збільшує ймовірність його усунення з посади в майбутньому – а протягом року в Конгресі чекають по-справжньому спекотні баталії за бюджетом або стелею держборгу.
Маккарті також може сподіватися, що демократи втомляться від постійних голосувань і перестануть брати в них участь, а це зменшить необхідну для отримання більшості перевагу. Проте принаймні поки що демократи явно одержують чимало задоволення від хаосу в стані конкурентів.
Є варіант, коли демократи та республіканці об’єднуються, щоб відкинути більш консервативного спікера та обрати поміркованого компромісного кандидата.
Таких припущень вже було багато, оскільки останніми днями позиції Маккарті невблаганно погіршувалися. Деякі коментарі в цьому дусі – це явна спроба його прихильників надіслати сигнал консерваторам, мовляв, не вибивайтеся з колективу. Але деякі цілком серйозні.
Ходять розмови про те, що республіканці можуть піти на поступки демократам, наприклад, внісши зміни до регламенту, які розширять можливості меншості у комітетах чи його право на внесення законопроектів.
Щоправда, для цього потрібна згода значної кількості конгресменів-демократів, що за нинішнього міжпартійного антагонізму виглядає вкрай малоймовірно. А будь-який республіканець, який іде на співпрацю з демократами, миттєво стане персоною нон грата серед більшості консерваторів.
