ЛЬВІВ ‒ 46-річний боєць Роман Качмарик був важко поранений 6 квітня у місті Попасній Луганської області. Обстріли не припинялись. Щоби до нього дістатись, означало ‒ загинути від ворожих куль. Незважаючи на небезпеку, 27-річний Ярема Кардаш побіг допомогти побратимові. Обоє вже знайшлись пізніше, у госпіталі.
Ярема Кардаш проходить реабілітацію після поранення у Трускавці. Молодий чоловік родом із Звенигорода Львівської області. Мобілізований у перший день війни. Не вагаючись, із товаришем прийшов у військкомат. Вже 28 лютого з побратимами був у Лисичанську, а через кілька тижнів ‒ у Попасній.
Якщо загинути ‒ одразу
«Ми відбивалися від піхоти. Молився, як ніколи. Відчував молитву рідних, все мені робилося з легкістю. Хто вийшов звідти, то дивом залишився живим. Коли вже знаєш, що можеш загинути, то це відчуваєш стану ніяковості. Це вже немає страху. Просто закладаєш думку в голові ‒ це все. Просиш, щоб калікою не бути, щоб рука і нога лишились на місці, а якщо загинути ‒ одразу.
Потрапив на позицію і вчив мене боєць із позивним «Дєд», Володимир з Івано- Франківська. Мене саме він навчив, як правильно в окопах сидіти, як правильно діяти при пораненні, як вижити, коли не буде руки і ноги, тобто навчав поведінки в екстремальних умовах. Якби не він, я б не вижив. Він показав зброю, як розбирати, як користуватися. Ми домовлялись, що після закінчення війни Володя приїде до мене у сад. Але днями він загинув…», ‒ розповідає Ярема Кардаш.
Поранення і порятунок
Роман Качмарик із Львівщини прийшов у військкомат самостійно. Вдома не знаходив собі місця. 6 квітня у боях за Попасну був важко поранений. Розмовляємо в одній із лікарень Львова, де він проходить лікування. Поруч із ним ‒ дружина Оксана. Вона щаслива, що чоловік вже самостійно сидить, встає і поволі ходить. Хоча попереду ще багато днів реабілітації. Окремі осколки залишаться у тілі завжди.
Ярема ‒ мій ангел
«З ночі почались мінометні обстріли і почався наступ в Попасній противника. Ми обороняли вулиці в місті Попасній. У цей момент я був поранений. Голова, шия, хребет. Евакуювати медикам мене не було змоги. Але Ярема знайшов у собі сили, поборов у собі страх і прийшов мені на допомогу, зміг мене звідти витягнути і дотягнути в безпечне місце. Я такий йому вдячний. Ярема ‒ мій ангел. Зараз уже можу ходити. Все йде на покращення. Реабілітологи кажуть, що з кожним днем буде краще і краще», ‒ каже Роман Качмарик.
Його рятівник ‒ Ярема Кардаш ‒ розповідає, що потрібно було забрати з-під обстрілів поранених. Якщо б пішли медики, то всі б загинули. Ярема розумів, звісно, що і для нього могло б закінчитись загибеллю. Бійця прикривав інший військовослужбовець.
«Сумна картина, думали, що не вийдемо звідти. Роман лежав із тяжкими травмами, кричав. Йти страшно, ти їх бачиш. Я думав, що все і йому, і нам. Ми перекрикувались, а він каже: «Киньте гранату і йдіть». Ми взяли попід руки, він кричить, що йому все болить. Забігли за будинок, хлопці звідти прикривали, забігли і по нас летять ракети. Падаю – і в останню хвилину побачив підвал, звідки він взявся? Я туди Ромка на себе, впали у підвал, а тоді по нас – артобстріл. Ми його доставили до нашого штабу. Там медичка надала допомогу – і далі на точку евакуації. Але я не міг інакше. У мене дві руки і ноги, якби я не зробив, мені б совість не дозволила. Вже якщо разом загинемо, то разом», ‒ говорить Ярема Кардаш.
Поранення Яреми Кардаша
Втім, через кілька днів після того, як Ярема врятував побратима, він сам отримав поранення.
Два дні виводив хлопців
«Був обстріл в окопі. Мій ротний попросив мене відійти, щоб ми не стояли один біля одного, якщо влучить, щоб не загинули разом. Він тільки сказав і буквально 40 секунд ‒ артобстріл в окопі. Один був смертельним для ротного, а другий поранив мене, зачепило осколками від удару. Я так ще два дні виводив хлопців, а потім взагалі не міг нічого, не чув. Пощастило, що у мене були тактичні рукавиці, хороший захист, батьки передали», ‒ говорить Ярема.
Ярема Кардаш не вважає себе ані героєм, ані сміливцем. У його родині дідусь, по маминій лінії, воював в УПА. Від нього чув багато розповідей.
Нечисть полізе
«Дідо Микола був репресований, із Волині. Часто казав, що нечисть полізе і треба бути готовим, що так просто нічого не буде в Україні», ‒ пригадує слова діда Миколи.
Зараз Ярема хвилюється не стільки про власне здоров’я, як за брата, який їде захищати Україну. Радить йому добре освоїти військові навички.
Брат іде захищати Україну
«А хто захищатиме Україну? Ми мусіли йти, знали, куди йдемо, але не очікували, наскільки це все буде. Війна. Загинути там дуже легко. А щоб піти, треба добре навчитися. Брат іде захищати Україну. Інакше в нього не може бути. Він завжди хотів служити. Перемога ‒ вибити всю нечесть, побудувати величезний паркан і поставити багато ППО, і жити. Інакше з тим сусідом не може бути. Вони не забирають тіла загиблих, вони воюють тільки за гроші. Де б я пішов залишати своє життя за якісь там гроші!? Я б знову пішов воювати, але комісія вже не дозволить. Тому буду підтримувати хлопців», ‒ говорить Ярема Кардаш.
Свого рятівника Ярему Роман Качмарик шукав із дружиною. Виявилось, що обоє бійців лежали в одній лікарні.
«Він прийшов до мене у палату. Сльози стримати не можна було. Дуже йому вдячний. Буде перемога ‒ підемо на каву», ‒ каже Роман Качмарик.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини змогло підтвердити загибель 3238 і поранення 3397 цивільних людей через повномасштабну війну Росії проти України. Це дані від 24 лютого до півночі 3 травня, повідомили в УВКПЛ ООН. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
