Тетяна Забаштанська
Операція триває: це усе, що говорять влада та командування сил оборони Маріуполя про вихід військових з меткомбінату «Азовсталь» на сьогодні. Вони закликають зберігати тишу та висловлюють сподівання на обмін. Відомо, що командири залишаються на заводі; частина бійців пішла на так звану евакуацію та перебуває у полоні (за оцінками британської розвідки на 20 травня, це близько 1700 людей). Рідні захисників Маріуполя розповіли Радіо Донбас Реалії, як для них пройшли ці три місяці, та що бійці повідомляли їм перед виходом з оточення.
Юлія, дружина морського піхотинця 36-ї окремої бригади
За ці два місяці він жодного разу не сказав, що йому важко, чи щось подібне. Хоч він це й переживав. 9 травня він мені теж нічого не казав, але… Хлопці вже були просто у відчаї.
Вони кожен день під обстрілами. Тобто це обстріли з авіації, вони щодня під тяжкими бомбами. Щодня їх розстрілює артилерія з моря. Щодня їх штурмують сухопутні війська, які намагалися пробратися на «Азовсталь».
У них був госпіталь, який розбомбили. Це була єдина операційна. Там, де могли проводити ампутації. І хоч якесь мінімальне медичне забезпечення для поранених. Зараз цього немає. Також там були запаси ліків, які просто знищили. Хлопці просто мучилися від болю. І просто помирали від того, що в них відмирали кінцівки.
Є світові лідери, які мають вплив на ситуацію і повинні скоригувати дії щодо евакуації з Азовсталі. І забирати потрібно усіх. Не все залежить від пана Зеленського. Я сподіваюся, що він робить все можливе. Потрібно, щоб світ… Міжнародні організації, міжнародні спільноти, громадськість, світові лідери, які мають вплив, були задіяні в цьому процесі. Щоб вони зайнялись питанням евакуації наших бійців.
Вони захищали нас 8 років. Багато з цих людей на війні вже з 2014-го. І я вважаю, що вони не заслуговують на таке дякую. Їх чекають вдома. Як сказав «Волина», це справді виглядає як якесь реаліті-шоу, за яким спостерігає увесь світ та думає, чим воно закінчиться. Ось це саме страшне. Споглядати, як люди помирають. Помирають від бомб. Помирають від того, що відмирають кінцівки. Це хлопці, які бачили війну, але те, що відбувається зараз, не порівняти ні з чим.
Віалєтта, дружина військового полку «Азов»
Він вирушив на війну в 16 років. Його не брали. Батьки не відпускали, готові були зупиняти автобуси. Спочатку це був батальйон «Свята Марія». А після того, як йому виповнилося 18 років, він пішов в «Азов». І там він вже 6-й рік.
Усе почалось неочікувано, особисто для мене. Починаючи навіть не з 24-го, а з 21-го чи 22-го лютого. Ми перебували з ним у Києві. Він був у відпустці. І у відпустці мав бути ще півтора чи два тижні. А 21 чи 22 лютого йому дзвонить командир і каже збирати речі й повертатися до Маріуполя. Ми були в шоці. Наступного дня він поїхав.
Коли ми прощалися, він казав, що ось я поїду, знову нічого не відбудеться, і я швидко повернуся. Але це було дуже дивно. І навіть він сказав, що за 4 роки його служби в Азові це вперше таке. 24-го він мені написав: Ну, почалось!
Там просто жах. Про нормальну питну воду та свіжу їжу ми навіть не говоримо. Це якась технічна вода або дощова. Останнього разу, коли ми спілкувалися, це було в режимі онлайн. І він пожартував про собачий корм. Я не думаю, що це був жарт, насправді. Він сказав, що корм не такий поганий, як він думав. Що в принципі можна їсти.
Анна, дружина морського піхотинця 36-ї окремої бригади
Мій чоловік почав служити з 2017-го року. Буде вже 5 років, як він у морській піхоті. Це вже його п’ята ротація. Взагалі, мій чоловік з Криму. Після окупації Криму він переїхав на підконтрольну Україні територію.
Можна сказати, що на Азовсталі відсутні будь-які людські умови. По-перше, харчування. Це просто якийсь шматочок ліпьошки, або банка тушонки. Води так само немає. Поранені перебувають в жахливих умовах – медичних препаратів немає. У хворих просто загнивають рани.
Військове керівництво завжди з нами на зв’язку. Вони не кидають дружин військових, які зараз знаходяться на Азовсталі. Навіть коли немає зв’язку з нашими чоловіками, ми можемо зателефонувати керівництву й дізнатися.
Там дуже багато наших побратимів полягло. Сім’ї постійно телефонують і питаються: як ми можемо забрати свою дитину, свого брата, свого чоловіка? Так же ж не можна. Сім’ї дізналися, що загинули їхні родичі, а вони навіть їх не можуть поховати нормально.
Ольга, наречена військовослужбовця полку «Азов»
Він завжди був патріотом, ще школярем їздив на Майдан. Тоді й намагався потрапити до полку, але потрапив тільки у 18 років. Він мені сказав: ми будемо стояти за нашу Україну, за наше майбутнє. І ми будемо стояти до останнього.
Його голос з початку блокади я чула лише 4 рази, і то, зв’язок був дуже поганий. Це в основному були повідомлення. Він ніколи не скаржився, наскільки йому було важко, але через друзів, з якими він мав зв’язок, я дізнавалася всі реалії. Найтяжче, чим він зі мною зміг поділитися, це те, що він не їв три дні. З’їв лише тарілочку каші, й це була найсмачніша їжа, яку він їв за ці два місяці блокади.
Історія блокади
Понад місяць командування сил оборони на Азовсталі (це Азов, 36 бригада морської піхоти, тероборона, Нацгвардія, поліція та прикордонники) закликало світ посприяти евакуації цивільних та поранених бійців. Гуманітарна обстановка на заводі постійно гіршала. Хоча самі підземелля є досить надійним укриттям від авіабомб, ракет і артснарядів, там закінчувалися антибіотики, анестезія й інші ліки, вода, їжа, потім був частково зруйнований госпіталь, засипані хірургічні інструменти, утворювались інші завали, під якими перебували люди. Дотепер невідомо, чи залишилися під цими завалами цивільні. Основна їхня частина була евакуйована за сприяння міжнародних гуманітарних організацій на початку травня.
Військові зверталися до президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана, влади Ізраїля, ООН та Червоного Хреста із закликами стати посередниками в евакуації решти. Президент Володимир Зеленський також закликав стати посередником Грецію. На заклики про допомогу відгукнувся президент Туреччини й розпочав переговори з російською стороною щодо посередництва в процесі екстракції (вивезення у нейтральну державу) захисників Маріуполя. Подробиці цих перемовин повідомив лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв.
«Ердоган двічі розмовляв із Путіним. Крім того, сам Ібрагім Калин (прессекретар президента Туреччини – ред.) розмовляв із міністром оборони (Росії – ред.) Шойгу. Він (Калин – ред.) сказав, що в порту в Стамбулі стоїть корабель, розрахований на тисячу людей. Будь-якої миті, коли ми з вами домовимося, вони приїдуть у порт Бердянськ. На кораблях будуть автобуси, які з Маріуполя привозитимуть їх до Бердянська, бо порт Маріуполя заміновано. Вони проїдуть до Бердянська у супроводі турецьких спостерігачів. І ми, турецька сторона, зобов’язуємось, що до закінчення війни вони будуть гостями Турецької Республіки. Тобто до закінчення війни вони не воюватимуть», – повідомив Джемілєв.
Однак, за словами Джемілєва, міністр оборони Росії Сергій Шойгу відмовився від такої пропозиції і заявив, що українські військові мають здатися. Джемілєв наголошував тоді, що Туреччина планує продовжувати переговори щодо порятунку українських військових із «Азовсталі».
Під час брифінгу рідних військових були названі інші країни, до яких, за словами близьких азовсталівців, вони написали офіційні звернення: Німеччина, Франція, Італія та Великобританія. З проханням про допомогу дружини їздили також до Папи Римського Франциска.
Радіо Свобода надсилало запити про те, чи представництва цих країн отримували такі зверення, й чи готові вони виступити посередниками. Відповідь надійшла лише від посольства Німеччини в Україні. Там відповіли, що такі запити не надходили.
Евакуація, яку так довго чекали оборонці «Азовсталі», розпочалася 16 травня. Однак, не в тому вигляді, про який просили. Військових вивезли російська сторона на окуповану територію Донбасу. Важкопоранених помістили у лікарню Новоазовська, решту до СІЗО. Заступниця міністра оборони України Ганна Маляр заявила, що пізніше відбудеться обмін.
Наратив, який чути тим часом у російських ЗМІ, кардинально відрізняється від українського. Там не йдеться про евакуацію, а кажуть про здачу українських військових в полон.
Згодом в Держдумі Росії з’явився законопроєкт про заборону обміну так званих нацистських злочинців. До того ж, на 26 травня запланований розгляд справи у Верховному Суді Росії про визнання українського полку Азов терористичною організацією.
Як це все розуміти
«Дуже схоже, що вони, принаймні, частину бійців будуть утримувати у себе й влаштують якийсь показовий процес. Будуть сфальсифіковані якісь докази. У стилі 37-го року», – так бачить подальші дії Кремля російський політолог та соціолог Ігор Ейдман.
«На цю мить я бачу, що відбувається боротьба в політичній сфері Росії щодо рішення про обмін. Є ознаки того, що спікери, які традиційно відпрацьовують пропагандистську повістку, досить лояльно ставляться до цієї ситуації. Тобто, звичайно, вони говорять, що це перемога російської зброї, в лапках. Але вони не нагнітають ситуацію,» – вважає експерт з питань інформаційних воїн Дмитро Золотухін. Проте, є інші представники російського політикуму, які максимально нагнітають військову істерію в Росії за допомогою теми обміну українських військових, каже Золотухін.
На цю мить інформація про евакуацію, яку подає українська влада, є надзвичайно обмежено.
ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:
Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту [email protected], у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім’я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу
