Понад 170 тисяч зруйнованих будинків по всій країні. І це тільки офіційні дані Міністерства розвитку громад.
А ще є окуповані території. Скільки зруйновано там – невідомо. На все потрібні час і гроші. Багато грошей. Аби хоч якось зрушити справу з мертвої точки допомагають волонтери. Розбирають завали та будують нове. На Київщині роботи тривають і досі. Хоча її деокупували понад рік тому. Далі – репортаж Анатолія Журавльова з села Горенка.
Вихідний день. Але ці люди – не відпочивають.
Волонтери вже протягом року – щовихідних – збираються в різних населених пунктах на Київщині, щоб допомогти місцевим розібрати завали. Будинки людей зруйнували росіяни, коли сунули на столицю торік навесні.
Під час цього обстрілу – на подвір’я Ніни Кирилівни прилетіли ворожі снаряди.
Ніна Старжинська, жителька с. Горенка:
Була хата ось така, там було два гаражі, два сараї. Тут ось залишилися лише стовпці, була бесідка-кладовка. А це була літня кухня.
Тут жінка та її чоловік жили ще з 70-х років. Тепер, поки тепло, вони живуть в модульному будиночку.
У вільний час іще одну роботу шукали, щоб все построїти. І воно все пішло прахом.
Відновити зруйновані будівлі на подвір’ї було неможливо – потрібен був демонтаж. Пенсіонери кажуть: ні фізично, ні матеріально з масштабами робіт не впоралися б, якби не волонтери.
Альона Ляшенко, координаторка волонтерської організації:
Зробили вже майже 400 будинків. Тобто, 400 сімей, яким допомогли. У нас на рахунку вже 2 садочки, стадіон, школи, квартири, тобто багатоповерхівки. Безліч всього. Але роботи ще достатньо, я думаю: не на один рік.
Цього разу волонтери працюють на двох подвір’ях, що розташовані поруч.
Анатолій Журавльов, кореспондент:
Щоб заповнити першу вантажівку будівельним сміттям волонтерам знадобилося усього півтори години. Та на цьому розбір завалів не припиняється. Навіть попри спеку, яка почалася – робота лише набирає обертів.
Олександра до толок на Київщині ще торік долучив син.
Олександр, волонтер:
Один хазяїн, отаке лихо, сам ніяк не вигребе, це просто нереально.
А от Анастасія долучилася до волонтерської ініціативи в березні цього року.
Анастасія, волонтерка:
Я розумію, що ми допомагаємо цим людям зрозуміти й знати, що вони не самі, що їх не кинули з цим горем самих, і вони можуть розраховувати на допомогу від інших.
Серед волонтерів регулярно з’являються й іноземці.
Манфред до України приїхав з Австралії.
Манфред, волонтер з Австралії:
Українці – дивовижні. Я ніколи не бачив, як люди можуть так об’єднуватися заради допомоги один одному. Це – і фізично, і морально сильні люди, які попри всі негаразди не втрачають оптимізму.
Альона Ляшенко, координаторка волонтерської організації:
Як ви помітили, в нас все більше стає іноземців! Румунія, Канада, Америка, поляки – всіх не згадаєш. Дуже багато людей є з інших країн, які допомагають. Є, які в нас працюють, потім їдуть оновлюють візу, і знову повертаються, знову працюють. Є, які після нас поїхали на Харківщину. Дуже багато є різних людей і приємно, що вони до нас доєднуються.
Волонтери кажуть: і надалі планують допомагати людям. Адже заявки від українців, чиї будівлі були пошкоджені під час російських атак, надходять і досі.
