Сьогодні два роки визволення Ірпеня від російських окупантів. Звільнення цього невеликого містечка під Києвом фактично переломило хід війни. Як згадують жителі Ірпеня визволення свого міста – розповість Єлизавета Яковлева.
Ірина Сухих – мати воїна, який загинув під час оборони Ірпеня. Її Ігор, згадує жінка, 24 лютого 2022 року, не вагаючись, пішов добровольцем захищати рідне місто. Обіцяв повернутися.
Ірина Сухих, мати загиблого військового:
У нього був завжди такий девіз по життю – хто, як не я і коли, як не зараз. Він пішов, я казала: “Бережи себе”. Він сказав: “Мамо, я живучий. Я все пройшов, і це пройду”. Але (зітхає) не пройшов.
Ігор не дожив до звільнення міста лише 4 дні. 24-го березня він загинув під час ворожого обстрілу. Ірина каже, втрату пережити було важко. Втім, тепер вона вважає своєю місією розповідати всім про подвиг свого сина та його побратимів.
Ірина Сухих, мати загиблого військового:
Ми навіть своїм дітям, нашим внукам, ходимо на заходи по школах патріотичні, проводимо години, ходимо, розказуємо. Це страшна історія. Але ця історія, як кажуть ірпінці, починалася з самого Ірпеня. Що Ірпінь дійсно не здався, став на захист Києва, а надалі – і всієї України.
Невелике містечко неподалік столиці звільнили від російських окупантів 28-го березня 2 роки тому. Зранку на Ірпінському кладовищі відслужили панахиду за загиблими героями. А до могил захисників – родичі та прості містяни поклали квіти.
Олександр Маркушин, Ірпінський міський голова:
Завдяки нашим героям, сьогодні ми можемо стояти з вами тут і вшановувати їхню пам’ять. І наше завдання – розповідати нашим дітям, нашій молоді, що виключно завдяки героїчним подвигам наших хлопців, сьогодні майоріє жовто-блакитний прапор над нашим містом. Це завдяки Збройним Силам і завдяки тому, що хтось там віддає сьогодні життя, поки ми тут живемо.
Вшанувати пам’ять полеглих побратимів прийшли й військові.
Віталій Кравченко, військовий:
Був на “Ластівці”, був на “Водоканалі”, на “Жирафі”, на “Караван-Галі.” Це все позиції, на яких ми захищали місто. По всьому периметру, довелося побувати на всіх позиціях. Деякі зараз в строю, деякі в ЗСУ пішли. Хтось живий, хтось загинув.
Вшанування відбулося і на центральній площі міста. Вірші та пісні під військовий оркестр. А потім – презентація книги пам’яті загиблих в Ірпені під час боїв. Загалом, це електронний реєстр з по крихтах зібраними історіями. І щодня їх стає дедалі більше, кажуть автори.
Альона Равицька, член робочої групи з розробки “Книги пам’яті” Ірпінської міської ТГ:
Щоб згадати, щоб пам’ять про кожну людину, яка загинула в Ірпені, бо кожен вартий того, щоб про нього пам’ятали, щоб знали. Список створювали, шукаючи в моргах, шукаючи в адміністраціях, в поліції. Ми, до речі, ще не знайшли 50 осіб – не знайшли родичів.
Паперовий варіант побачить світ уже після закінчення війни. Також у майбутньому влада міста планує встановити на честь загиблих героїв пам’ятник та облаштувати військове кладовище.
