Він повернувся з-за кордону, щоб доєднатися до лав ЗСУ. А вже наступного дня прийняв перший бій на Херсонському напрямку. За два роки Віталій Борчук разом з побратимами захищав українську землю на найгарячіших напрямках фронту. Зупинитися Віталія змусило важке, вже третє, поранення ноги. Зараз захисник проходить реабілітацію в одному з медзакладів Львова. Свою історію він розповів нашій кореспондентці Христині Гашенко.
І так щодня по 3 години. Захисник Віталій Борчук із Прикарпаття робить усе, щоб повернутися до звичного життя. У свої двадцять три зазнав високої ампутації ноги.
Тиск стабільний, все в межах норми, ще трохи так походжу і можна в космос летіти.
Силові вправи допомагають зміцнити м’язи. На заняттях найбільше підтримує дружина – Аліна.
– Все добре? – Так.
Віталій до повномасштабного вторгнення працював у Чехії. За кілька місяців до великої війни повернувся на Батьківщину та пішов до Збройних Сил України.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
Мені якась чуйка підказала іти підписувати контракт. Повернувся в Україну, коли російські війська дуже накопичувалися на кордоні. І таки вирішив, що пора йти. І дуже сильно вгадав.
На полігоні зі своїм підрозділом боєць пробув лише 2 дні.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
Звичайні навчання-відпрацювання якихось тактичних маневрів, тобто все, як завжди. І ось так 24 числа по тривозі підйом, сіли з побратимами на броню і відправилися на Херсонську область.
Перший бій Віталій з побратимами прийняли неподалік Нової Каховки.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
Вони їхали, можна сказати, на всіх парах. Вони подолали дуже велику відстань за ніч і день. Дуже серйозну дистанцію подолали.
Через нерівні сили, українські захисники вимушено відступили. Віталій із побратимами тримав оборону сусідніх населених пунктів. Там і познайомився з майбутньою дружиною.
Аліна Борчук, дружина військовослужбовця:
Якби не вони, я б не знаю, що було б з моєю місцевістю, я не знаю, що б взагалі було. Там ми познайомилися. Ми готували їсти, якщо треба було щось прасувати, прати все, що потрібно. Так як вдома, так ми робили для них.
Через 8 місяців закохані одружилися. Дівчина залишилася чекати чоловіка з фронту. Віталій бився на Донецькому, Луганському та Харківському напрямках. За цей час був двічі поранений.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
2 поранення старався максимально швидко полікуватися і повернутися в стрій, тому що завжди спокійніше бути з хлопцями.
Крапку на бойових завданнях поставило останнє – третє важке поранення. Торік у вересні на Запорізькому напрямку бійцю посікло руку й ногу. Через постійні обстріли евакуація з поля бою тривала 7 годин.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
Закинули на гомілки, підняли, пройшли декілька метрів, тут або FPV-дрон, або якийсь снаряд падає близько, відповідно всі на землю. Далі переклали обстріл, перетерпіли, підняли. Декілька метрів пройшли – і так все по колу.
Потім реанімація, операції та реабілітація. Для відновлення знадобилося понад 2 місяці. Навантаження фізичні терапевти підбирали Віталію індивідуально.
Ігор Маслянко, фізичний терапевт реабілітаційного центру:
У такому випадку ця ампутація потребує більше зусиль в реабілітації і більше наполегливості в роботі, тому що це висока ампутація, де є у нас кульшовий модуль, є колінний модуль.
Зараз чоловік звикає до нового життя з механічним протезом.
Віталій Борчук, командир розвідувального відділення 80-ї окремо десантно-штурмової Галицької бригади ЗСУ:
Я можу присідати, можу на стільчику сидіти, всякі цікаві маніпуляції робити, навіть ось така розтяжка класна.
Подружжя стійко переживає випробування. Разом. І головне – з вірою у майбутнє.
Аліна Борчук, дружина військовослужбовця:
Я надіюся, що надалі у нього все буде супер, у нас все буде супер.
