Без світла, газу, серед замінованих городів – вже другу весну зустрічають жителі звільненої Ізюмщини. Люди побували в різних куточках України і все ж таки повертаються додому, у свої рідні села, щоб відновлювати зруйноване житло. Як вдається виживати, коли й кроку ступити не можна, без ризику натрапити на міну – бачила Світлана Шекера.
У деокуповане Довгеньке, що під Ізюмом, повернулися вже зо три десятки людей. Тут немає ані світла, ані газу. Та люди відчайдушно намагаються жити. Як раніше. Фермер Валерій над своїм зруйнованим будинком встановив прапор. Сам мешкає в модульному будиночку.
Ну, це будинок волонтерський. Це самі ми його тут будували, утепляли.
Ліжко. Буржуйка і нехитрий побут. На вулиці острови згорілої та побитої осколками сільгосптехніки колишнього маленького фермерського господарства Валерія.
Комбайн, там видно, що з нього гніздо осталось, а один трактор згорів. Он культиватори, сівалка. Ремонту ще підлягають.
З двох тракторів чоловік зібрав один.
“Град”, прильот “Града” був. Оце трактор мій згорів. Насіння згоріло.
Валерій каже, з чого починав 20 років тому – з обробки городів, до того нині й повернувся. Допомагають волонтери будматеріалами. Державний аграрний реєстр дає посівний матеріал. Та тільки сіяти ніде. Поля навкруги всіяні мінами. А город, каже чоловік, вже майже очистив від вибухівки. Самотужки.
– Граблями. Тут перебирали руками все. – І скільки ви так очистили? – З восьми очистили соток, мабуть, сім. А тоді літом там уже плюнув, косу взяв та скосив.
А це вже знешкоджені, але дуже небезпечні протипіхотні міни із сейсмодатчиками. Їх Валерій теж познаходив у себе на городі.
“ПОМ-3”. Вона має бути самоліквідуюча, і хлопці їздили їх знімали, вони ще стоять. Так що це дуже страшно.
Другу весну намагається відновити своє обійстя й Андрій Плесак із сусідньої вулиці.
Оце криша повністю постраждала. А це я вже відновив все. Це тоже наш будинок. Оце так постраждав. Взагалі немає, так. Всередині батареї повирізали, батарей нема, побутової техніки ніякої. Ні холодильників, нічого, все позабирали.
Та чоловік уже садить город.
А там в мене люцерна, все почистив, буду косити, кроликів купив, будуть кролики. Теплиці “Червоний Хрест” обіцяв. Клубничку посадимо.
А спершу, каже пан Андрій, було страшно й ступити.
Андрій Плесак, житель села Довгеньке:
– Граблі з довгою ручкою і вперед. Так, щоб не дістало, якщо зірветься. Все одно трошки, може, достане. Ну, не смертельно. – І що, зривалося? – Ні, ні разу під граблями не зривалося. І все находив, хлопцям показував, хлопці унічтожали. Я просто виявляв і намічав. Ставив палочку. – І скільки таких виявили? – Ой, отут на городі десь вже буде оце 22. – Пелюстки? – Так. – 22 пелюстки? – Так.
При нас пан Андрій знайшов іще 2 пелюстки. Вибухотехніки, які приїхали за викликом, їх знешкодили. І таких “знахідок” тут – прірва. Село стояло на лінії фронту, кілька разів переходило з рук в руки. Тож тепер сапери крок за кроком перевіряють узбіччя. Кажуть, особливо багато тут саме протипіхотних мін.
Микола Поліщук, заступник начальника групи піротехнічного відділення міста Біла Церква:
Перша і найважливіша порада – це не заходити у двір, якщо він не був перевірений відповідними службами. Небезпека може чатувати будь-де, від тих самих пасток, які можуть влаштовуватись, до того ж самого дистанційного мінування, яке також може знаходитись.
Територію вздовж ліній електропередач у високому чагарнику розміновують за допомогою спецмашини. Тож скоро, сподіваються мешканці, до села нарешті відновлять електропостачання. Тоді жити стане бодай трохи легше.
