Дрони, прилади нічного бачення, забезпечення, машини, медичне обладнання. Це далеко не повний список волонтерської допомоги українським воїнам. З початку російсько-української війни у 2014 році вони завжди поруч з українськими захисниками. Сьогодні День подяки волонтерам. Про наполегливість та витривалість українських волонтерів говорять за кордоном, їм дякують на передовій. Історії тих, хто завжди готовий прийти на допомогу – далі в наступному сюжеті.
З приїздом. Львів вітає, зараз дощик буде.
Пані Лариса зустрічає переселенців із прифронтової Запорізької області. Насамперед 75-річна жінка допомагає усім евакуйованим одержати соціальну одноразову виплату.
Один поїзд, потім інший потяг і так цілий день. Начальник вокзалу дзвонить і говорить, що буде. А потім ходимо по вокзалу, дивимося, кому в чому допомогти.
Так майже щодня пенсіонерка волонтерить на Львівському вокзалі.
Лариса Лабарткава, волонерка:
Я не вважаю, що то робота. Робота то робота, а це – образ жизні.
Попри вік, допомагати людям – нескладно. Але бувають миті, коли тяжко на душі.
Лариса Лабарткава, волонерка:
Коли прийдеш додому і так заснути неможливо. Важкі моменти, коли побачила ту дитину молоду без ніг, скалічена рука, переживаєш як за рідного.
Як про рідних, 10 років поспіль у волонтерському центрі піклуються про бійців на передовій. Зараз збирають оптику. А іноді й самі мудрують над військовим приладдям. Приміром, ось цей невеликий прожектор висвітлить вночі ворожий безпілотник.
Андрій Салюк, керівник благодійного фонду:
Це лазер, який додатково посилює цей прожектор. З допомогою тепловізора ми знаходимо сам дрон. А ці прожектори, які виведені в одну точку, дають можливість підвісити дрон для того, щоб його побачили інші бійці.
Гроші на придбання необхідного волонтери частково заробляють самотужки. Тарас – викладач туризму в одному з університетів Львова. Іноді влаштовує аукціони та екскурсії міськими вулицями.
Це за суботню екскурсію прогулянки Львовом, відповідно частина передається у “Львівський Лицар”. Дякую.
Мирон Іваник, волонтер:
Тут немає фонду заробітної плати, тут немає рекламного бюджету, тобто, наскільки можемо, наскільки хто хоче, то може себе зреалізувати.
Допомогу для військових спаковують у коробки й на цьому складі.
Зазвичай, хлопці хочуть солодкого, добавимо їм.
Денис, військовий:
Ми дуже вдячні за те, що є такі люди в Україні у нас, за те, що допомагають нам.
Частину ящиків відправляють і цивільним з прифронтових регіонів.
Ще докладемо туди чай, безпосередньо, печиво, з гігієни докладемо щіточки, дитячі пюрешечки.
Гуманітарна допомога здебільшого надходить від української діаспори з-за кордону.
Польща, Швеція, Італія, Німеччина, Англія.
Щодень працювати стає важче, кажуть волонтери.
Оксана Якимів, керівниця благодійного фонду:
Раніше ми отримували допомогу один твір на 1 місяць, то тепер один твір іде на 3 місяці. Але це є важлива допомога, бо ми забезпечуємо і лікарні, і ЗСУ, і прифронтові зони
Ольга – рієлтор. Свій графік давно підлаштувала під суспільно-корисну діяльність.
Ольга Онишкевич, волонтер:
Для мене волонтерська допомога на першому місті, а дохід уже на другому місці, тому що, якщо ми не будемо надавати допомогу й опустимо руки, тоді вже не буде роботи.
Заради перемоги волонтерять тисячі українців. Працюють щодня, і часто ризикують навіть власним життям.
Ольга Онишкевич, волонтер:
Якби не ці люди з 2014 року, то я не знаю, в якій країні сьогодні ми б жили.
