А далі історії добровольців, які пройшли пекло на фронті та зазнали тяжких поранень. Однак після реабілітації знову стали до лав армії й продовжують захищати Україну. Сніжана Сидорук поспілкувалася з бійцями. І розкаже, у чому їхня сила.
Двічі поранений, тричі – контужений. Дмитро у свої 34 пережив приліт снаряда та ПТУРа.
Дмитро Дудик, військовослужбовець ЗСУ:
Нас спасло, що в нас була американська техніка, ракета якби нас підбила, така керована ракета, вона броню пропалює. Один був “двохсотий”, один важкий “трьохсотий”, я – “трьохсотий”, а інші всі – контужені. У мене рука, отут нога порвана і порвані перетинки, і знов контузія.
Дмитро – доброволець. З перших днів повномасштабного вторгнення штурмував ТЦК, щоб взяли на війну без бойового досвіду. У цивільному житті інженер-електрик, спортсмен та донор. З ворогами бився на Донбасі.
Дмитро Дудик, військовослужбовець ЗСУ:
Мене визначили тоді, якраз сформували 6-го березня 22-го 68-му єгерську бригаду. Мене того якби в розвідку забрали, хоч без бойового досвіду, але що в мене було багато здоров’я. У нас на Донбасі була наша зона відповідальності: від Вугледара, там Новомайорське, там Великі Новосілки.
Щоразу після поранення Дмитро вертався на фронт.
Я ще казав зав’язуйте з цими лікарнями, бо я пропущу контрнаступ.
Віктор – релігієзнавець. У лютому 2022-го за плечима не мав навіть строкової служби. Та вже майже два роки – у війську. Починав як навідник бронемашини у 46-й окремій аеромобільній бригаді ДШВ.
Віктор, військовослужбовець ЗСУ:
Наша бригада була задіяна на звільненні правобережжя Херсонщини, на Донецькому напрямку. На Запорізькому напрямку я був, коли були бої за населений пункт Роботине. Вже доходили навіть до Вербового. Зараз, на жаль, вже знову бої ведуться за Роботине, фактично, яке ми вже звільнили були. Важко відвоювати, а ще більше важче – це втримати.
Неподалік Роботиного влітку дві тисячі двадцять третього Віктора контузило. Їхні позиції атакували дрони.
Віктор, військовослужбовець ЗСУ:
Був рій цих дронів, які скидали на нас ці снаряди. Не долетіло до нашого скупчення, фактично впало на початку входу в наш бліндаж. Надіялися, що винищать нас.
Юрій був командиром взводу у 14-й окремій механізованій бригаді. Офіцер на псевдо “Сивий” воював на Харківському напрямку, аж поки не зазнав тяжкого поранення. Потрапив під обстріл під Куп’янськом.
Юрій, військовослужбовець ЗСУ:
Мінометний вибух. Ми зрозуміли, працював “Васильок”. Прилетіло мені в таз. Перелом таза у двох місцях, перебило мені кишку, дуже важке поранення, але дякувати Богу, що залишився живий. З мого особового складу не був ніхто поранений, тільки я.
Це зараз лейтенант вже може ходити. Та перші кроки далися бійцю дуже важко. Після травми був кілька місяців прикутим до ліжка. Про те, що будівельну бригаду поміняв на бойову – не жалкує. Свідомий того, що країну треба захищати.
Кожна людина має якийсь свій обов’язок перед державою насамперед перед захистом батьківщини – захищати свою сім’ю, родину, дітей, рідних, батьків.
Юрій, Віктор та Дмитро після поранень не раз поверталися до побратимів у свої бригади, поки воювати на передовій не заборонили лікарі. Усі троє – з Луцька. Тож бійці продовжують службу у Волинському ТЦК та СП у роті охорони.
Віктор, військовослужбовець ЗСУ:
Люди думають про те, що коли в ТЦК знаходяться військові, які стоять на двох руках зі своїми руками там, то вони ніде не воювали.
Бійці певні – лише разом українці зможуть перемогти у цій війні. Її нікому перечекати не вдасться – ані в Луцьку, ані будь-де в тилу.
– Нам зараз треба згуртуватися, зібратися якомога більше, пройти оту консолідацію в суспільстві та, можливо, таким чином ми скоріше цю війну закінчимо. – Якщо ми на тих фронтах не втримаємо, то просто прийдуть до нас додому.
