Титани, завдяки яким ми вільні. Вони боронять кожен квадратний метр нашої землі. Ціна свободи – чимала. Роман Махновський внаслідок чергового обстрілу на передовій втратив руки.
Зараз захисник готується до протезування. І ні на секунду не вагається – захищати країну пішов би вдруге. Про це – у сюжеті Христини Гашенко.
39–річний Роман Махновський від ворога боронив Бахмут 4 місяці поспіль. Перша позиція знаходилась за 13 кілометрів від міста.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Почали брати в окруженіє і нас там вивели, і так ми тоді попали ближче, там село поближче, ближче до Бахмута і тому, що там побули, і тоді дійшли до Бахмута.
Ворог ні на мить не зупиняв обстріли міста та спроб його захопити. Роман разом з побратимами стояв до кінця.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Получається, що вони хочуть на своєму шляху усе убрать. Якщо вони не взяли місто, то вони його просто розрушають і все.
У серпні позицію, де знаходився Роман з побратимами, обстріляв ворожий танк.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Зайшло волною, я сюди трошки прикритий був і ця рука то менше, а ця, що дальше була, видно дальше сюди пішла вона і отак воно получилось.
Під час обстрілу Роман отримав важкі поранення обох рук.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Я зразу і побачив, подивився пальці то були.. ну не пальці, а кістки було видно, шкуру. То були ще руки, а на цій вже не було нічого.
За життя чоловіка боролись медики прифронтових лікарень. Згодом Романа перевезли в тилові медзаклади України. Він переніс 4 надскладних операції.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Вставать я взагалі не вставав, даже двигаться не міг.
Прийняти втрату обох рук стало для Романа найважчим випробуванням.
Думаєш, для кого ти будеш нужен. Життя не хотілось зразу, потом трошки пройшло.
Болісно звістку про важке поранення сприйняла молодша донька Романа.
Юлія Махновська, дружина Романа:
Вона побачила у сестри фотографію, то вона казала дуже плакала за папою.
Тепер не плаче, а біля батька – усміхається. Шестирічна Ліза завжди поруч. Часто допомагає, коли зі своїм татом вдвох залишаються удома.
Для Романа донька та дружина – головна підтримка. Тепер від Юлії залежить не лише емоційний стан чоловіка, але і зовнішній вигляд. Єдине, що наразі Роману вдається самостійно – поїсти. Виделку чи ложку Юлія прикріплює до спеціального тримача. А далі – сам.
Жінці легше, не треба мене годувати. Воду ще ніяк не можу пить, раз брав – вона важка, я її не вдержав.
За державною програмою, Роман безкоштовно має отримати протези рук. Каже, наразі медики встановлюють механічні. Втім коли саме їх отримає – чоловік не знає.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
То буде рука, просто згиняться, не буде, як раніше говорили. – Ядо манекена? – Як муляж. Я то зможу крючком брати і писать зможу, як на учусь ну це на праву руку, а налево я не зможу.
Щоб рука виконувала більше функцій, потрібен сучасніший, біонічний протез. Роман каже, такий медики обіцяли йому встановити лише через рік після травми. Тому щоб не чекати, чоловік зібрав 2 мільйони гривень на одну механічну руку. ЇЇ планують протезувати у Польщі.
Хоч би одну зробили, щоб я міг би одітися, чого йти щось так, а так важко.
До того часу Роман щодня проходить реабілітацію в одному із медцентрів Львівщини.
Якщо не заніматься і якщо протези будуть, то теж мʼязи будуть отрофіруватся і датчики не будуть доставить і не так будуть працювать.
Попри травму чоловік не шкодує жодної хвилини, що захищав країну. Навіть і зараз готовий боронити її від ворогів.
Роман Махновський, військовослужбовець Збройних сил України:
Я б і сейчас пішов, якби можна мені було, якби поставили якісь протези, щоб автомат держать, то можна було б піти. Хлопці там постаралися, та й пішов би так.
У Бамівті залишaються побратими Романа. Їх чоловік називає справжніми козаками, які свою землю ворогу не віддадуть.
Наші хлопці хоробрі, і в сніг, і в дощ, і в грози стоять. Перемога буде за нами, я думаю, що уже скоро буде перемога.
А після неї у Романа одне бажання – зустрітись із побратимами, які для нього стали більше ніж друзі по службі.
