Протести в Китаї, які спалахнули на минулих вихідних, є, на думку аналітиків, сфокусованими на конкретному питанні – вимозі послабити локдауни на тлі ковіду. І хоча лунають паралелі з протестами в Китаї в 1989 році на площі Тяньаньмень, однак, незважаючи на те, що зараз подекуди теж лунають політичні гасла, все ж ці акції не стали протестами з широкими політичними вимогами лібералізації та реформ.
Протести в Китаї тривають вже близько тижня. Вони відбуваються у різних містах, часто – в студентських містечках університетів. То спалахують, то трохи згасають. Нині, наприклад, протести відбуваються у місті Гуанджоу.
Причина протестів – дуже сильні ковідні обмеження, тривалі локдауни – особливо у великих містах.
«Наразі протести не можна назвати антиурядовими або революційними. Це більшою мірою протести проти політики нульової толерантності. Справа в тому, що протести відбуваються у великих містах, мегаполісах, таких, як Шанхай, Пекін, Нанкай, Гуанджоу. І кістяк, ядро протестної хвилі – бо це хвиля, а не скоординований протестний рух – ядром цієї протестної хвилі є студенти або молодь, досить прогресивна, певною мірою ліберальна», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода Аліна Гриценко, головна консультантка Національного Інституту стратегічних досліджень.
Наразі протести не можна назвати антиурядовими або революційними
«Вони виступають, власне, за повернення до нормального життя. Це студенти, які звикли до всіх привілеїв міського життя, де є доступ до всього. А вони виявилися зачиненими, заблокованими у своїх домівках або гуртожитках. Вони не мали можливості навіть елементарно вийти і купити якісь продукти», – додає Гриценко.
За її словами, наприклад, в місті Урумчі супермаркети були зачинені, і там спалахнули протести. Не працювали кафе, ресторани, не працював громадський транспорт. «Тобто люди фактично були заблоковані в своїх бетонних коробках, не мали можливості вийти на вулицю. Люди втомилися від цих обмежень і хочуть повернути своє життя назад до нормальності», – зауважує вона.
Агенція Reuters називає протести референдумом щодо антиковідної політики президента Сі Цзіньпіня, яка передбачає нульову толерантність до епідемії, суворі локдауни і значні обмеження в повсякденному житті китайців.
«Протягом 10 років, що Сі Цзіньпінь перебуває при владі, це є найбільш публічні і найширші вияви злості, що їх демонструють громадяни проти урядової політики», – каже Бейтс Гілл, експерт з питань Китаю в Asia Society.
Це є найбільш публічні і найширні вияви злості, що їх демонструють громадяни проти урядової політики
Але не всі протести мали суто ковідний підтекст чи сигналізували невдоволення антиковідними обмеженнями. На деяких відео – зокрема зі студентських містечок – видно, що лунали скандування проти Компартії Китаю та проти президента Сі. Це при тому, що в Китаї існує сувора цензура ЗМІ, а також значні обмеження у соцмережах.
Сі Цзіньпінь на недавньому 20-му з’їзді Компартії був переобраний компартійними функціонерами на третій п’ятирічний термін як лідер партії, а відтак і як президент КНР та верховний головнокомандувач армією.
Якраз у виступі на з’їзді партії він говорив про потребу «ставити людей вище усього» і відніс свою «правильну» ковідну політику до власних найбільших досягнень. Антиковідні обмеження в Китаї діють вже майже три роки в тій чи іншій мірі.
Коли ці прагматичні вимоги будуть виконані, більшість людей будуть задоволені і повернуться до звичного життя
Експерти зазначають, що зараз Сі Цзіньпінь постав перед з одним із найсерйозніших випробувань з часу протестів у Гонконзі в 2019 році, коли тамтешні мешканці протестували проти закону щодо екстрадиції на материковий Китай тих, хто не згоден з політикою Пекіну.
Але говорити про те, що теперішні протести з ковідних стали політичними, зарано.
«Коли ці прагматичні вимоги будуть виконані, більшість людей будуть задоволені і повернуться до звичного життя», – каже Чен Даоїн, колишній професор університету в Шанхаї, який залишив Китай.
Експертка Аліна Гриценко теж каже, що говорити про протести як політичну хвилю, не можна.
«Вже влада пішла на поступки, вже відбуваються пом’якшення антиковідних обмежень майже в усіх великих містах – і в Урумчі, і в Пекіні… Влада тримається осторонь цих протестів. Тому, швидше за все, протести вщухнуть самі по собі. І такого критичного розвитку ситуації, як зараз відбувається в Ірані, швидше за все, не буде. Протести вщухнуть», – каже Гриценко в інтерв’ю Радіо Свобода.
Але багатьом нинішні протести також нагадали про 1989 рік – тоді студентські акції на площі Тяньаньмень в Пекіні були жорстоко придушені владою.
Як вважалось, в тих студентських мітингах 33 роки тому брали участь близько 100 тисяч студентів, і тривали вони кілька місяців, перекинувшись на кілька великих китайських міст. Але 4 червня 1989 року війська відкрили вогонь проти неозброєних цивільних протестувальників, і, як кажуть правозахисні організації, сотні, а можливо, й тисячі людей були вбиті силовиками.
Але чи не сприймуть нинішні протестувальники послаблення антиковідних обмежень з боку Компартії як своєрідний вияв слабкості уряду? Чи не заохотить їх це до ще більшої активізації протестів?
Протести ніби своєї мети досягли, але це були такі конкретні вимоги
«Мені такий сценарій видається малоймовірним. Тут була досить очевидна і досить конкретна претензія до влади. Сі Цзіньпінь однією метою наступної – вже третьої – п’ятирічки оголосив підвищення авторитету партії в народі… Власне, ці протести і виявились такою можливістю продемонструвати, що влада і партія можуть прислуховуватись до народу… І певної мірою «народна демократія», яку пропагує Компартія, все ж таки, в Китаї існує. Тому протести ніби своєї мети досягли, але це були такі конкретні вимоги», – пояснює Гриценко.
Також звертають увагу, що студенти під час теперішніх протестів не були чітко організовані, все відбувалось радше стихійно і спонтанно. Не було також якоїсь організації за протестами чи конкретного лідера.
Проте хоч протести не набули широкого політичного звучання і не є аж такими масовими, і, як виглядає, Компартія свідомо йде назустріч певним вимогам протестувальників, послабляючи чи обіцяючи послабити антиковідні обмеження, дилема все ж перед китайською владою непроста.
Якщо не виконати вимог протестувальників і триматися твердої лінії, тоді це може ще більше розізлити певні верстви населення – зокрема містян та студентів, що може мати негативні наслідки, адже економічна ситуація в Китаї не є нині найкращою.
А якщо Сі Цзіньпінь змінить політику «нульової толерантності» щодо ковіду, послабить обмеження, то це може призвести до сильної епідемії хвороби, перевантаження медичної системи країни – що не буде добре сприйнято.
Тому дилема перед Сі та Компартією може бути непростою.
