Українські війська продовжують використовувати високоточні ракетні системи, надані США, для ураження російських ліній постачання в окупованих частинах півдня України, а Київ сигналізує про можливий початок великого контрнаступу в південному регіоні.
Високомобільні артилерійські ракетні системи (HIMARS), надані Сполученими Штатами Україні, мають більший радіус дії, вищу точність і швидкість стрільби, порівняно з системами радянської розробки, які використовували російські та українські сили. Їх використання дозволило Україні вражати цілі, такі, як Антонівський міст, який перетинає річку Дніпро в Херсонській області, що, на думку військових аналітиків, ускладнить російським військам мати безперебійне постачання та захист захоплених ними земель.
Але в той час, як нова західна зброя та зростання точних ударів вказують на зростання імпульсу з українського боку, питання в тому, чи здатен Київ розпочати наступ, щоб повернути та утримати територію на півдні, яку Росія окупувала з перших днів свого вторгнення?
Щоб дізнатися більше, Радіо Свобода поспілкувалося з Крісом Догерті, колишнім чиновником Пентагону та співробітником Центру нової американської безпеки – аналітичної установи у Вашингтоні.
– Українські офіційні особи заявили, що вони планують відвоювати південь України до кінця вересня, і ми вже бачимо посилення бойових дій навколо Херсону, оскільки українські війська повільно відвойовують там частину території. Це є досяжною метою для українців?
Якщо Херсон і територію навколо нього, то, можливо, вони можуть бути успішними до кінця вересня
– Я думаю, це залежить від того, як ви визначаєте південь України. Я думаю, якщо це визначити як Херсон і територію навколо нього, то, можливо, вони можуть бути успішними до кінця вересня.
Але якщо включити Крим і решту півдня України, то я думаю, що відповідь буде «ні». Ймовірно, це недосяжно, враховуючи техніку та запаси ресурсів, які українці мають на цей момент.
– Київ завдавав ударів по російських лініях постачання за допомогою HIMARS, подарованих США, а також останнім часом зосереджувався на інших важливих цілях. Чи така поведінка з боку України створює передумови для контрнаступу для повернення Херсону?
– Я думаю, що теоретично відповідь на перше запитання буде «так». Хоча ми бачили, як HIMARS по-різному використовувалися українцями під час бойових дій на Донбасі, і це стосується деяких критичних відмінностей і рішень як для українських планувальників, так і для планувальників НАТО.
На Донбасі українці використовували HIMARS, щоби, по суті, зупинити наступ Росії, послаблюючи її вогневу міць, а також вражаючи командні пункти
На Донбасі українці використовували HIMARS, щоби, по суті, зупинити наступ Росії, послаблюючи її вогневу міць і матеріально-технічне забезпечення, а також вражаючи командні пункти. Коли ви вражаєте подібні цілі, це може позбавити іншу сторону боєприпасів і обладнання, а потім призвести до того, що противник вичерпається, оскільки їх командирів більше немає, щоб вказувати військам, що робити. Особливо це стосується російських [військових], які мають досить централізовану систему командування та контролю. Як тільки ви відрізаєте голову, тіло не має тенденції функціонувати нормально.
Отже, на Донбасі Україна намагалася зупинити кровотечу, яка сталася… в тих напружених боях, і стабілізувати ситуацію, але доктринальне використання HIMARS у західних збройних силах полягає в тому, щоб використовувати їх для підготовки до нападу. Можливо, саме так вони використовуються зараз.
Те, що ми можемо побачити, є різновидом повзучого наступу
Проблема з підготовкою до наступу – і я думаю, що це викликає занепокоєння планувальників НАТО та США, – полягає в тому, що вони не впевнені, що українці мають достатню кількість людей, матеріальних засобів і боєприпасів, щоб справді здійснити наступ, який може пробити російські лінії.
Натомість те, що ми можемо побачити, є різновидом повзучого наступу, подібного до того, що ми бачили у росіян, коли вони просувалися вперед на Донбасі. Відбудуться бої з великими втратами в людях і техніці, а просуватимуться лише на кілометр або два за раз.
– Ми чули, як багато західних офіційних осіб, у тому числі нещодавно Річард Мур, голова британської МІ-6, висловлювали думку про те, що Росія може «ось-ось вичерпатися» в Україні. Росіянам буде складно постачати живу силу та матеріальні засоби протягом найближчих тижнів. Чи згодні ви з цією оцінкою і в чому ви бачите динаміку Росії на цей момент?
Планувальники НАТО та США не впевнені, що українці мають достатню кількість людей, засобів і боєприпасів, щоб справді здійснити наступ
– Я не думаю, що росіяни перебувають на межі колапсу, а якщо це було, то, ймовірно, й з українцями така ж ситуація була.
Причина цього – в тому, що якщо ви подивитеся на загальні показники втрат з обох боків, ви побачите, наскільки вони ґрунтовні. Для людей, які є фанатами боксу, зараз ми перебуваємо в 12 або 13 раундах 15-раундового бою, і ці дві сторони від самого початку наносять удари один одному. Тепер обоє запаморочені, і кожен намагається з’ясувати, як завдати останнього удару, щоб переломити ситуацію на місцях до того, як настане зима і стратегічні розрахунки дійсно почнуть змінюватися.
Я б насправді сказав, що одна з причин терміновості з українського боку полягає в тому, що вони знають, що стратегічний розрахунок змінюється на користь Росії, коли настає холодна погода і певні поставки газу до Європи припиняються.
– Ви зауважили, що зима для українців у певному сенсі є дедлайном. Іншим, схоже, є бажання російських офіційних осіб анексувати частину або всю південну Україну восени. Як ці часові обмеження впливають на стратегічні розрахунки як для Києва, так і для його західних партнерів?
– Я вважаю, що спроби Росії анексувати частину України здебільшого безглузді, тому що вони не будуть визнані на міжнародному рівні. Росія намагатиметься сказати, що це [їхня] територія, і використовуватиме це як причину, щоб сказати, чому їх там не можна атакувати, але я просто не вважаю це серйозною загрозою.
Загроза відключення газу Європі посеред зими є реальною. Раніше Росія використовувала газ як політичну зброю, і я думаю, що ми знову це побачимо
Але загроза відключення газу Європі посеред зими є реальною. Це те, що ми бачили, як раніше Росія використовувала газ як політичну зброю, і я думаю, що ми знову побачимо, як це ще раз використовують як політичну зброю.
Я вважаю, що українці надзвичайно стурбовані тим, що згуртованість західного світу, який утримує їхні війська на плаву, погіршиться, коли настання холодів дійсно почне змушувати європейців сумніватися, чому вони так багато жертвують заради України. З лютого до цього часу ми бачили згуртованість, і вона не зникне раптово, але існує значна ймовірність того, що згуртованість і рішучість Заходу можуть піти на спад через брак енергоносіїв.
Тому я думаю, що українці правильно бачать політичні розрахунки військової стратегії, і ці політичні виміри спонукають їх до більш агресивного поштовху для контрнаступу, особливо на півдні.
Українці правильно бачать політичні розрахунки військової стратегії, і ці політичні виміри спонукають їх до більш агресивного поштовху для контрнаступу, особливо на півдні
З іншого боку, я вважаю, що НАТО розглядає військові чинники і бачить, що Київ не має резервів живої сили та матеріальних засобів, щоб розпочати великий наступ, і, якщо вони це зроблять, він може стати черговою м’ясорубкою.
Це надзвичайно масштабний конфлікт у другій за величиною країні в Європі, і я думаю, що [Києву] буде важко підтримувати всі ці різні фронти на півночі, сході та півдні, і в той же час зібрати достатньо живої сили, щоб розпочати наступ. Отже, з боку НАТО є заклик почекати довше, можливо, до весни 2023 року, коли Україна справді зможе накопичити багато сил для цього.
Проблема – в тому, що час працює на обидві сторони, і Росія також може відновити частину своєї наступальної чи оборонної потужності до 2023 року. Україна також має занепокоєння – теж не безпідставне, – що до того часу рівень їхньої підтримки може зменшитися, тож вони відчувають, що потрібно діяти якнайшвидше.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На середину липня Україна оцінювала втрати Росії у війні в більш ніж 38 тисяч особового складу. Кремль не озвучує дані щодо загиблих під час вторгнення, але визнає, що втрати «значні». Наприкінці червня президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п’яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були під російською окупацією.
Управління Верховного комісара ООН із прав людини станом на 24:00 26 червня змогло підтвердити 4731 випадок загибелі, 5900 – поранення цивільних людей в Україні через повномасштабну війну, розпочату Росією. При цьому в організації наголошують, що реальні цифри – значно вищі.
