Воєнні злочини Росії. Як судити Путіна?

(Рубрика «Точка зору»)

Кожен новий день війни Росії проти України стає черговим днем новин про воєнні злочини Кремля на українській землі. Власне, у Росії вже особливо і не приховують ані самі ці злочини, ані їхні наслідки.

Якщо у перші місяці війни російське керівництво стверджувало, що знищує виключно українську військову інфраструктуру та звинувачувало в «дискредитації російської армії» кожного, хто говорив про воєнні злочини Росії, то тепер вже сам президент Володимир Путін не приховує, що Москва свідомо знищує українську критичну інфраструктуру.

Те, що руйнація інфраструктури – це війна зі мирним населенням, війна з жінками та дітьми, здається, не турбує ані Путіна, ані його соратників, ані прихильників президента серед громадян Росії.

Як покарати за воєнні злочини?

Але ці злочини всерйоз турбують цивілізований світ. Виникає цілком логічне запитання: чи має світ можливість покарати воєнних злочинців, притягнути їх до відповідальності?

Найпростіші приклади, про які зазвичай говорять у цьому випадку – Нюрнберзький трибунал та Міжнародний суд у Гаазі. Однак, посилатися на ці приклади означає не розуміти обставин, у яких працює міжнародне правосуддя.

Нюрнберзький процес над головними воєнними злочинцями виявився можливим насамперед тому, що всю територію Німеччини було окуповано союзниками, а керівників націонал-соціалістичного режиму затримано та заарештовано. У союзників був вибір – або передати воєнних злочинців у руки перехідного німецького правосуддя, або створити міжнародний трибунал, який судитиме керівників Рейху як призвідників агресивної війни та організаторів знищення мирного населення.

Процес замислювався як торжество справедливості і як щеплення від майбутніх війн. Як торжество справедливості він, поза всяким сумнівом, відбувся – хоча участь у суді радянських обвинувачів дозволила закамуфлювати союз СРСР і гітлерівської Німеччини у 1939–1941 роках і залишити поза процесом обставини, які дозволили Гітлеру розраховувати на легку перемогу у війні.

А ось як щеплення Нюрнберг, на мою думку, призвів до несподіваних наслідків: він довів диктаторам, що поразка у війні призведе до покарання за війну і тому цієї поразки в жодному разі не можна допустити, якими б не були жертви та поневіряння. Саме цією логікою і керується Путін, коли розраховує на тривалу війну проти України та Заходу.

Німеччину було переможено і в її керівників не потрібно було запитувати, чи довіряють вони компетенції Нюрнберзького трибуналу. Що ж робити, якщо на території держави, керівники якої вчиняли воєнні злочини, немає окупаційних військ? Розраховувати, що ця держава прагнутиме повернутися до цивілізованого світу і визнає компетенцію міжнародного трибуналу.

Так було із судом щодо злочинів на території колишньої Югославії, юрисдикція якого була визнана всіма державами, які з’явилися на постюгославському просторі.

• Саме тому після краху диктаторського режиму Слободана Мілошевича колишнього президента було відправлено до Гааги.
• Саме тому у камерах трибуналу опинилися лідери боснійських сербів Радован Караджич та Ратко Младич.
• Саме тому до Гааги добровільно вирушив колишній президент Косова Хашим Тачі, який після висунутих йому звинувачень пішов у відставку з посади глави держави.

Але з Росією жоден із цих варіантів не спрацьовує. Територія Російської Федерації не окупована і навряд чи буде окупована. І Росія не визнає повноважень будь-якого міжнародного трибуналу, який розслідуватиме воєнні злочини її керівників. Як це, до речі, вже сталося із трибуналом, який засудив учасників знищення малайзійського «Боїнгу».

Більше того, я практично не сумніваюся, що в Москві створять свій «міжнародний трибунал» для суду над «українськими та західними воєнними злочинцями».

Два варіанти судового процесу

На Заході зараз обговорюють два варіанти судового процесу. Один із них – створення спеціального міжнародного суду. А інший – це ідея голови німецького зовнішньополітичного відомства Анналени Бербок – створення «гібридного трибуналу», який базуватиметься на національному законодавстві України, але комплектуватиметься міжнародними суддями.

Європейські лідери розділилися щодо свого ставлення до цих варіантів, але одне можна сказати із повною впевненістю: який би варіант вони в результаті не обрали б, ми не побачимо на лаві підсудних ані Володимира Путіна, ані будь-якого іншого російського керівника. Це буде вирок без покарання. Не Нюрнберг і Гаага, а лише доказ того, що те, що вважається злочином в одній частині світу, вважається доблестю в іншій.

То як покарати Путіна? Відповідь є дуже простою. Без демократизації Росії, без демократизації світу загалом російський президент та його соратники залишаться безкарними та помруть у достатку та пошані. До справжнього торжества справедливості може призвести лише перемога демократій над диктатурою.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода