Денис Кульчицький з Запоріжжя виготовляє якісні бронежилети

Українці після широкомасштабного вторгнення росії стали більш мотивованими, сильними, згуртованими та стійкими. Тотальна війна проти рф, за фактично виживання України, неочікувано розкрила в кожному громадянинові прихований раніше потенціал, різні таланти та лідерські якості.

Хтось поміняв роботу в затишному офісі на службу в Силах оборонидехто, полишивши довоєнні справи, присвятив себе волонтерству та евакуації мешканців з небезпечних районів чи епіцентру бойових дій. Водночас консолідація волонтерського руху та соціально відповідального бізнесу теж приносить свої важливі результати, наближаючи перемогу України.

“Телеграф” поговорив з Денисом Кульчицьким — відомим волонтером і бізнесменом із Запоріжжя, який з перших днів вторгнення рф екстрено переорієнтувався з продажу принтерів до пошиття якісних вітчизняних бронежилетів. Запитали у нього про ефективних людей, готових жертвувати часом і силами для допомоги країні; як сприяє бізнес-середовище потрібним волонтерським проєктам, щоб захистити і врятувати життя тисячам українців; і мотивацію рухатися вперед попри труднощі.

“Перші кілька тижнів були найскладнішими”

— Розкажіть, як для вас розпочалась ця масштабна війна, як пройшли її перші тижні?

— Я підприємець родом із Запоріжжя. І в момент початку війни якраз був у Запоріжжі. Ми займалися продажем широкоформатних принтерів. Після вторгнення вся наша команда почала волонтерити. Перші кілька тижнів були найскладнішими, але коли ситуація трохи стабілізувалася, стала очевидною величезна проблема з бронежилетами, зокрема, для військових, медиків та волонтерів.

Я організував збір коштів (допомогли друзі, підписники, додав також до пожертв свої гроші) та зробив першу партію бронежилетів. Вийшло загалом 300 одиниць. Проте на цьому етапі у нас закінчилась сталь, і гроші. Тож я почав писати всім лідерам суспільної думки, кого знаю та не знаю.

Здається, це була п’ятниця, а вже у понеділок ми знайшли сталь. До того ми шукали 1-2 листи. А тут — купували фурами. У результаті виробили 5248 бронежилетів. Ця кількість — для тисяч життів.

— Чому ви вирішили зайнятися саме бронежилетами, адже продаж принтерів — це один, а виробництво і пошиття елементу індивідуального захисту — зовсім інший напрямок?

— Це некомерційний проєкт. До війни ми працювали з мікроелектронікою, тут же — зайнялися загартуванням сталі.

Орієнтувалися щодо поточної на той момент ситуації. Ми побачили, що на початку війни виникла гостра потреба у бронежилетах. Ворог рухався швидко, і світ та Україна виявилися до цього неготовими.

Пригадайте, як багато солдатів вирушали на фронт без бронежилетів та касок, через що було багато втрат. Нам здалося це найважливішим заняттям. Бронежилети передаємо різним людям: військовим, поліції, волонтерам, працівникам комунальних служб прифронтових міст, медикам.

— Хто з впливових підприємців ще відгукнувся, щоб вам допомогти? Чи багато охочих було?

— Владислав Савченко виділив 1 мільйон гривень на бронежилети. Євген Черняк повністю сплатив потребу для медиків, волонтерів та комунальних служб.

— Елементи захисту ви передаєте місцевим волонтерам та медикам у Запорізькій області? Чи кого саме ви підтримуєте?

— Нині всі регіони України воюють із ворогом. І бійці зі Львова — на запорізькому напрямі. Тому регіон неважливийвсі ми — українці.

“Стояло завдання підготувати універсальний бронежилет”

— Уточніть, якого класу ці бронежилети (від чого вони захищають та чи безпечно їх використовувати в зоні бойових дій), як довго проходило їхнє тестування?

— У різний час виходили бронежилети різного класу. Починали з 3-го класу, дійшли до 5-го класу, але основна маса це 4+. На початку випробовували разом із військовими, робили відстріли сотень пластин, адже потрібно було відточити технологію та вибрати температурні режими для загартування та відпуск сталі. Пізніше зверталися за балістичною експертизою.

Сьогодні вже видано близько 1500 бронежилетів. Решта наразі проходить державну сертифікацію. Підкреслю, що не все було гладко. Ми довго підбирали технологію загартування сталі, відстрілювали сотні бронепластин.

— Яка собівартість одного бронежилету?

— Собівартість готового бронежилету становить приблизно $50.

— Перейдемо від ціни до якості. Чим вони відрізняються від імпортних аналогів, які їхні специфічні особливості?

— Питання дуже широке. Бронежилети бувають різні. Постійний плюс — це вартість. Завдяки такій ціні ми змогли виготовити тисячі штук і відреагувати на потребу армії. До речі, на початку вторгнення рф такі ж бронежилети продавались вдесятеро, а то й у двадцять разів дорожче. Зараз ситуація стабілізувалася, і можна купити бронежилет на будь-який смак та бюджет.

У кожному виді бронежилетів є свої плюси та мінуси.

Наприклад, кераміка легша, але пластини руйнуються після влучення. Сталь важча, але витримує десятки влучань.

Ми зібрали близько п’ятнадцяти варіантів плитоносок. Стояло завдання підготувати універсальний бронежилет. Війська різні, завдання у солдатів теж. Бронік повинен був підходити, як під час оборони в окопі, так і при наступі.

Також радилися з військовими. Підбирали зручний крій, розміри кишень міняли кілька разів під різні види магазинів.

— Які плани щодо броників після проходження держсертифікації? Що це дасть? Що буде, якщо попит на бронежилети в Україні впаде, чи можна їх потім експортувати?

— Сертифікація є важливою. По-першеце дає гарантію бійцю, що він захищений. Ми у процесі проходження сертифікації. Але в цьому випадку слід зупинити видачу бронежилетів, оскільки має бути суворий облік і кожна пластина отримує індивідуальний номер. У нас завжди вибір, видати бронежилет чи зупинити видачу та сфокусуватися на сертифікації.

По другещо стосується України, то попит тут буде ще довго. Бронежилет не вічний, як і на жаль, боєць. Тому складські запаси ЗСУ мають налічувати сотні тисяч броників, якщо не мільйони.

— Поки вироблені бронежилети проходять сертифікацію, відповідно у вас з’явилось трохи вільного часу. Чи призупинили волонтерство?

— Після бронежилетів ми розширили поле своєї діяльності та почали видавати класні пікапи. Через наш фонд вже передали військовим 6 пікапів. Зараз отримали замовлення на пошук ще 10 машин. Це — нова мета, яку обов’язково виконаємо.

— Куди саме передаєте машини? Чи були якісь унікальні випадки під час цієї активності?

— Машини передаємо на передову — на донецький та запорізький напрямки. Там воюють справжні кіборги. Машини одразу вирушають на завдання.

Пригадую, як під час однієї з поїздок я особисто був присутній, коли наш пікап поринув практично по капот у бруд. Це сталося на запорізькому напрямку. Я думав, ми там і залишимось. Складність полягала в тому, що ми були на передовій. Перебували у вогневій доступності для ворога, просто посеред поля. Але грязьова гума, потужний мотор та досвідчений водій-військовий впоралися, хоч ми і втратили захист двигуна. Було небезпечно, але цікаво.

“Волонтери підставили плече у найскладніший момент”

— Де знаходите сили йти далі та допомагати іншим?

— Війна серйозно мобілізує та робить щеплення на все життя. Якщо тобі погано, уявіть, як зараз бійцям в окопі під тим же Бахмутом. У нас дуже складний ворог, і маємо шанс перемогти його лише спільно.

Волонтери підставили державі і суспільству плече у найскладніший момент, коли багато процесів в країні було паралізовано. Волонтерський рух в Україні дуже допомагає військовим як технічно, так і емоційно. Бійці відчувають, що вони не одні. Нас завжди дуже тепло зустрічають, намагаються посадити за стіл та нагодувати.

Відмічу, що дуже важливо допомагати, коли всі втомилися. У бізнесі я завжди думав так: якщо мені важко, то як погано моїм конкурентам. Тут майже те ж саме. Якщо нам важко, то ворогові ще гірше, бо за нами — справедливість.

Тому нам обов’язково треба триматись, а вони (росіяни. — Авт.) зламаються.