Окупанти звільнили їх від дому, тому вони пішли воювати. Щоб помститися. Наступна наша історія про бійців з Краматорського прикордонного загону. Вони билися за Бахмут, Часів Яр та Іванівське. Нині на ротації на Рівненщині. Там із захисниками і зустрілася моя колега Сніжана Сидорук.
Бахмут – рідне місто Анатолія. Там він втратив усе.
Анатолій, прикордонник:
Я в ньому народився, у ньому все життя прожив, ніколи з нього не виїжджав. У нас був дуже-дуже гарний Бахмут. Прийшли окупанти, освободілі нас от всего. Два будинки, квартира, а загалом від життя. Нема нічого – просто руїна.
Тепер Бахмут лише на його шевроні. Анатолій на позивний “Доцент” – прикордонник. У цивільному житті був будівельником, але вже понад два роки служить у бойовому підрозділі прикордонної служби. До останнього захищав рідне місто.
Анатолій, прикордонник:
На той час нас штурмували кожен день 24 на 7 вагнерівці. Це бій був 20, 30, 10 метрів, і вони лізли, лізли. Їх закидували, як м’ясо, тобто, коли ми відкривали по них вогонь – по нас працювала артилерія. Отаким чином будинок за будинком вони знищували.
Пів року тримали фортецю разом із бригадою “Холодний Яр”.
Анатолій, прикордонник:
Це було по 500 прильотів в день, тобто, коли я заїжджав – все було ціле, коли я йшов шукати своїх бійців – вже нічого не було. Як місцевий, я не розумів, де я знаходжуся. Боляче, канєшно, кожен день про це згадуєш.
Ось так жили люди колись, все було добре, якісь мрії були, плани, а прийшов руській мір…
А це відео як доказ злочинів росіян у Бахмуті фільмував штаб-сержант Олег. В одному з таких боїв отримав поранення.
Олег, прикордонник:
Ми залишилися на одній позиції. Нас було четверо – трьох нас поранило. Двоє тяжчі були. Я більш-менш нормальний, я перемотав руку і залишився. Бо ми б тоже ту позицію втратили б. Так ми її утримали, ще декілька днів протрималися.
В Олеговій руці так і залишився ворожий осколок.
Він зайшов тут, а залишився тут десь. Він просто пройшов по руці, не захотіли лікарі різати руку – заживе, нічого страшного.
Олег і Анатолій нині служать у Краматорському прикордонному загоні.
Олег, прикордонник:
Це прапор нашого підрозділу – відділ прикордонної служби Бахмут. Це офіційний наш прапор. ВПС “Бахмут – це сім’я”.
Обидва пройшли запеклі бої за Бахмут, Часів Яр. Крайню оборону тримали неподалік Іванівського.
Анатолій, прикордонник:
Від нього вже нічого не залишилося. Ми змогли врятувати там чотири сім’ї, вмовили їх все-таки виїхати, вивезли їх на броні, ну, і все. Зруйнована кожна будівля. Працює постійно авіація, міномети. Цього дуже багато у них.
Олег, прикордонник:
Тут поле. Тут в місті було краще воювати. Там є де сховатися, а в полі нема де сховатися. Дронів дуже багато. Мінометка, танки, арта. У них є все. Літаки, гвинтокрили.
Олега, як і Анатолія, окупанти теж від усього звільнили. Чоловік родом із Вовчанська.
Он дивіться, що можна відчути, коли ти заїжджаєш, а міста нема. Місто розвалене. Тридцять років, повертатись нікуди…
Це відео Олег зняв у січні цього року, коли вперше потрапив у рідне місто. Вовчанськ окупували в перший день повномасштабного вторгнення. Вигнати ворогів вдалося у вересні 2022 року.
Олег, прикордонник:
Вовчанськ на самому кордоні, там з усіх щілин вони лізли. Відсотків на 50 він зруйнований. москалі не знали, що в них в місті працює відеоспостереження, підключилися, наблюдали, як вони втікали – тікали швидко, на всьому тікали: і на велосипедах, і на мопедах.
Олег присягнув на вірність Україні ще у 1991 році. Служив у Харківському прикордонному загоні шість років. Згодом подався у бізнес. Коли почалася повномасштабна війна – знову став на захист України.
Олег, прикордонник:
Це моя держава, це моя земля. Те, що вони робили на моїй землі і роблять – я не міг такого допустити.
Нині прикордонники на ротації на Рівненщині. Відновлюють сили й бережуть кордон з Білоруссю. З ними й новий чотирилапий побратим:
Знайшли ми його в Часовому Яру. Він був голодний, холодний. Він не боїться ні вибухів, ні стрільби. Тому в скорому ми йому пошиємо одяг, в нього буде шеврон. В нього буде позивний. То був пес Патрон, а це буде кіт Патрон.
Як тільки буде наказ – бійці прикордонного загону “Бахмут” знову рушать на схід, аби відбивати у ворога українські землі.
Анатолій, прикордонник:
Війна не може тривати вічно. Рано чи пізно вона закінчиться, але закінчиться вона в нашу перемогу.
Українців вони не переламають ніколи, бо ми незламна нація.
Хлопці з цього підрозділу носять шеврон “Захисник фортеці Бахмут”. На ньому – боєць на тлі зруйнованого міста, а над ним – не просто слова “Знищу і повернусь”, а мотивація кожного, хто служить у ВПС “Бахмут”.
Бахмут – це Україна. Звісно, вона і буде Україною. Ми його відбудуємо і він буде кращий, ніж Абу-Дабі.
