Майже 20 тисяч українських дітей викрала та намагається переховувати росія. Такі дані наводить портал “ChildrenOfWar”. Дітей війни розшукують, повертають на підконтрольні Україні території, влаштовують у родини або центри реабілітації. Історії дітей, які знайшли родини та сімейний затишок, далі в сюжеті з Хмельниччини.
Дай мені. Натягни мені цю кепочку. Один, два, три, чотири.
Зовсім малюки й підлітки. Цих дітей, позбавлених батьківського піклування, з проблемних родин, а іноді й просто з вулиці, влаштовують у спеціальні центри. 14-річна Богдана не з чуток знає, що таке жити у постійному страху.
Богдана, вихованка Центру психологічно-соціальної реабілітації “Подолянчик”:
У моєму житті найстрашніше було тоді, коли папа пив і бив маму. Коли хотів маму з вікна і мене викинути.
У пошуках кращого життя дівчинка втекла з дому. Нині з жахом пригадує свої поневіряння.
Богдана, вихованка Центру психологічно-соціальної реабілітації “Подолянчик”:
Тому що ти можеш потрапити в погану компанію. Можеш почати пити, курити, обзивати старших, красти і багато чого.
Дітей із “пораненими долями” у Центрі “Подолянчик” чимало. Фахівці кажуть: найкраще дітям у родинах. Як рідних, так і названих. І останніх – стає дедалі більше.
Любов Тимофіїв, начальниця Служби у справах дітей Хмельницької ОВА:
До нас із областей, де точаться активні бойові дії, прибуло 7 прийомних сімей, 4 дитячих будинки сімейного типу і 94 сім’ї опікунів-піклувальників, в яких виховуються і проживають 144 дитини неповнолітніх. Це вже всі статусні діти.
Багатодітна родина Семенових приїхала з тимчасово окупованої території Запорізької області. Тут виховують сімох дітей: під опікою, усиновлених і двох біологічних. Їх, розповідають батьки, окупанти хотіли вивезти до рф.
Валерія Семенова, мати-вихователька:
Ми не хотіли до російської школи йти. До нас прийшла служба і кажуть: якщо ви не подасте документи до школи, то дітей вилучать з сім’ї. І ми розуміли, що заберуть дітей, і це росія. Невідомо, куди в росію їх вивезуть.
Валерія з Едуардом наважилися тікати. У Дунаївцях їм дали просторий будинок і всіляко допомагають. Дітей влаштували до садочків та шкіл. Дехто з найменших потребує постійного медичного нагляду.
Валерія Семенова, мати-вихователька:
З малими проходимо зараз планові обстеження. У нас підозра на аутизм, то ми у Хмельницькому зараз наблюдаємось.
Батьки-вихователі не приховують від дітей, що вони не рідні. Старші дівчата допомагають по господарству, адже готувати щодня потрібно багато.
Валерія Семенова, мати-вихователька:
Отака маленька 8-літрова каструлька. Трошки залишається. Іноді. Коли діти не дуже голодні і не просять добавку. Котлет штук 20. Картопля, рис. Хто що. Обично діти люблять макарони.
Попри все, батьки вважають себе щасливими – мріють про перемогу і кращу долю для дітей.
Едуард Семенов, батько-вихователь:
– У нас щаслива родина і я щасливий батько. Найщасливіший на світі, мабуть. – У чому ваше щастя? – У родині великій, щасливій. Да, Ася? Папку піддержує всігда.
Валерія Семенова, мати прийомної родини:
Щоб діти виросли людьми. Ніяких там мрій про професію немає. Що їм буде до душі, які у них будуть сім’ї. Аби вони були щасливі і просто були людьми.
Подружжя Семенових впевнене: в Україні настане час, коли усі діти матимуть дбайливі родини й щасливо житимуть у мирній незалежній країні.
