Вчать заново сидіти, ходити й дбати про себе! На Закарпатті команда лікарів проводить реабілітацію військових після важких поранень на фронті. Створені всі умови – спеціально обладнали за допомогою благодійників ергономіку, зал для силових навантажень, а в коридорах та палатах встановили вертикалізатори та інше спеціалізоване обладнання.
З кількома героями під час їх реабілітації поспілкувалася Ірина Ковальчук.
Кирило Чернишев, військовослужбовець ЗСУ:
Звісно, важко! Вчуся, як дитина ходити!
Ірина Константинова, фізична терапевтка:
Ми починали заново вчитися сидіти в ліжку, стояти біля ліжка, ходити. Зараз у нас прогрес – ми вже вчимося ходити по сходах. Поступово збільшуємо навантаження.
Кирило Чернишев, військовослужбовець Збройних сил України:
Кожен день, якщо робиш навіть одну і ту вправу, завжди рекорд виходить! Рухаю прості печі. Хочу з племінниками наступного року на День міста Київ піти на Андріївський узвіз і разом відсвяткувати!
Киянин Кирило у мирному житті – мистецтвознавець. Та коли почалася велика війна – в перші ж дні пішов у військомат. Поранення отримав цьогоріч у квітні у лісах під Кремінною. Рятуючи побратима, потрапили під снайперський вогонь.
Кирило Чернишев, військовослужбовець Збройних сил України:
Я був поранений у низ попереку. Ніч пролежав, дочекався зранку евакуації. І так потім по етапах опинився вже тут. Чому і рад, насправді. Зразу ноги відмовили, і куля пішла далі – нирка, діафрагма і щось ще там пошкоджено. Кілька було операцій. Без реабілітації ти будеш лежати, як овоч.
Тренується з фізіотерапевтом і Олександр. Боєць родом з Харківщини, працював монтажником-висотником на Азовсталі. На війні теж з перших днів. Поранення отримав в кінці березня у боях за Бахмут.
Олександр Самойлов, військовослужбовець Збройних сил України:
Міна. Ніхто не застрахований. Відчув удар в спину. Не відчував нижню частину тіла – це я вже там поняв, коли хотів доповзти до напарника, але не зміг.
Олесь Лебединський, фізичний терапевт:
Підіймаємо гантельки. Локті перед собою, лопатки сюди, руки разом, голову припідняли! Поїхали! Вверх-вниз! Прогрес – дуже добрий, хотілося б краще, як завжди, але це процес довгий, бо це нервова система. Але Олександр вмотивований.
Олександр Самойлов, військовослужбовець Збройних сил України:
Раніше я міг перевертатися на кроваті, зараз нормально двигаюся, верчусь-кручусь, сідати можу. Зараз розробляємо ноги. Вже я відчуваю, як м’язи наливаються. Це капля в морі, але ми це море наповнимо до країв! Хочу вернуться і перегризти їх всіх – оце й мотивація! Є в мене дружина, є дитина – Іллюха, 9 років.
Крім тренажерної зали, у Центрі нейрохірургії та неврології за благодійні кошти обладнали ергокухню. Тут вчать бійців дбати про себе – така собі терапія, аби максимально адаптувати до побуту. Ростислав саме зайшов почаювати.
Ростислав Лоєнко, військовослужбовець Збройних сил України:
Нарешті можу вставати – за допомогою реабілітологів працюють і рука, і нога. Тепер я собі сам можу нарешті все зробити. 18 числа в голову прилетів осколок під містом Костянтинівка, за кілька км від неї. Я навіть не зрозумів, що сталося. І звідки воно дістало мене. Я просто відчув, як почала цебеніти кров з вух, з носа, з голови. Хлопці не давали відключитися до самої лікарні, що й допомогло мені вижити.
Двадцять поранених захисників наразі проходять реабілітацію у Центрі. Дбає про них мультидисциплінарна команда фахівців: фізіо- та ерготерапевти, психолог, логопед, незабаром залучать і терапевта мови й мовлення.
Катерина Зінов’єва, лікарка фізичної та реабілітаційної медицини:
Все дуже індивідуально! Не можна сказати, що всім треба 10 днів, вони встануть і підуть, комусь треба 3 місяці, комусь – пів року. Мотивація важлива! Мотивація самого пацієнта, якщо він когнітивно збережений.
Кожен вільний куточок у центрі використовують для реабілітації. Навіть у коридорах встановили вертикалізатори, стельові підйомники та паралельні бруси… Усе, щоб допомогти якомога швидше поставити на ноги захисників.
