У Сумах медики врятували немовля, яке народилося з вагою 540 грамів. Крихітка розміром з долоньку провела багато тижнів на апаратах, що підтримували дихання. Але поступово набирала вагу, навчалась дихати й вже може жити вдома.
Як у прикордонному обласному центрі під постійні сирени тривог виходжують діток-“поспішайок”?
Тато обережно тримає згорток з крихітною донькою. Понад 3 місяці щастя від її народження змішувалося з шаленим хвилюванням.
Олександра Коваленко, мати:
540 грамів, вона розміром з долоньку була, дуже маленька, така червоненька як бурячок.
Олександра відчула перейми на 20 тижні вагітності. Лікарі ще на півмісяця змогли затримати дитину пологи, але наприкінці грудня Вероніка таки народилась.
Олександра Коваленко, мати:
Страх був дуже сильний, я часто плакала, не то що часто, а постійно. І постійно прислуховувалась… На апараті вона була, постійно прислуховувалась, як воно пищить, чоловік мені допомагав, і лікарі також старалися, як тільки могли.
Подружжя зустріло повномасштабне вторгнення в Ірпені, після деокупації переїхали до батьків чоловіка. І рік тому народилася дитина, яка не вижила.
Також на такому самому терміні, це було в Кропивницькому, бо як почалася війна, ми туди евакуювалися з чоловіком.
Після цього подружжя повернулась на батьківщину Олександри в Суми. Нова вагітність теж була складною. Але лікарі не здались. Немовля виходили в інкубаторі-трансформері.
Знаходилася на апараті ВЧО 48 днів, потім ми перевели її на традиційну вентиляцію, а потім вона перевелась на інвазивну вентиляцію на цьому апараті, і виходжування на відкритій реанімаційній системі.
У міському перинатальному центрі запевняють, мають все необхідне, щоб виходити таке дитя.
Ольга Чирва, директор Сумського перинатального центру Пресвятої Діви Марії:
І кадри кваліфіковані, і головне – це досвід, і чудове найсучасніше обладнання, яке необхідне для надання неонатальної допомоги в складних випадках. Навіть в історії Сумської області – це найменша дитина, яка виписується додому, і хочу ще наголосити, ми проводили нейросонографію, на сьогодні все добре.
Через стреси, констатують лікарі, все більше дітей народжується раніше терміну. Наразі у відділенні ще дві “поспішайки”.
Ганна, породілля:
Ми ростемо, вага наша трошки збільшується, і риси обличчя також змінюються, уже можемо побачити, на кого вона схожа більше… Більше на татка.
Працювати з такими пацієнтами складно, розповідає завідувачка.
Юлія Тресницька, завідувач відділення інтенсивної терапії новонароджених перинатального центру Пресвятої діви Марії:
Дитинка, якщо передчасно народилась, то ми ставимо їй такі канюльки в носик, і потім починаємо дихати. Щоб швидко, якісно надати їм допомогу, все одно треба тренуватись.
Вимкнення світла лікарів не лякає, у медзакладі є потужний генератор. Для породіль з немовлятами облаштоване укриття.
Кожне маля залишає на згадку медикам свій слід. Веронікін – тут найменший.
Це вже коли вона переводилась до мами з відділення реанімації.
Дівчинка вже добре дихає і їсть.
